Як сказала мені одна мудра людина:
"Не починайте турИти. Почнете - не кинете"
Хто хоч раз в горах по снігах шастав той одними літніми походами ситий не буде.
Воно одне одного не замінить, але кожне знаходить свою місцинку у вашому житті і воно стає драйвовіше.
Цього року ми довгий час планували Боржаву, але лавинна небезпека зробила своє діло і за тиждень до виходу, маршрут змінився кардинально: з гори на озеро. Але не на просте, а на Несамовите. На що реакція банди була одна: пофіг куди - їдем і вже.
Колєги, чесне слово, за то вас всіх і люблю.
План напросився сам собою:
потягом зі Львова до Ворохти - там ночуємо, і з самого ранку з Заросляка і вгору.
В потязі зустріли студентів політологів(з екватором!),
чи то ваші українські пісні, чи то наші Джеймесон і Гінес зробили червоточину в часі і доїхали ми моментально(хоча підозрюю що не весь вагон відчув це викривлення контінууму так само яскраво як ми)
.
Далі вечеря,
короткий сон, і ось уже пан Петро, який у вільний від перевезення туристів каддіком час ще й тих же туристів і рятує у складі рятувальної служби, везе нас назустріч новій пригоді.
Напевно всі наші помилки які ми неодмінно робимо для нього звучать як для програміста:
"не знаю як то вийшло але мій комп хоче з мене грошей на якусь картку.... а я ніде в ТАКИХ місцях і не лазив..."
Але менше з тим. Вивантаживши свої нехитрі пожитки з народного фольксвагена і виштовхавши того ж фольксвагена на дорогу, яка йому в певний момент розподобалась, ми, сповнені сили і ентузіазму готові йти.
Зпочатку йдемо місцями де часто ступа нога гомосапієнса, а може і еректуса, судячи по наскельних написах"Вася і Пестя із Залупинська самі самі зебести" і "Говерла збс".
Далі сніг, далека дорога і можливість зустріти Дарвін котрий може фігурними піндюлями в будь-якої абізяни відділити великий палець і відірвати хвіст одним махом, фільтрують публіку, залишаючи вас наодинці з природою і самими собою.
Йдучи нагору зустрічаємо групу яка з великим скепсисом дивиться на наші плани.
Кажуть там вітер і тяжіння, тому тільки на дупах і тільки вниз. Але плани наші і дупи також: нам нагору.
Підходимо до першої сходини. Носаки врізаютья в сніг: mg - нам не указ.
Далі починається цікавіше - вітер. Віндгуру обіцяло 25м/с до обіду і 39м/с після.
Потроху вітер починає збиратися а ми розбиратися. Час від часу валить поривом на бік і трошка тягне(а я ні грама не балерина).
Чуйка каже УСЬО.
Доганяю Андрія і Ромка
"Екстрім закінчився,- почався п!3@@ц"
в той момент вітер дає мен братську плюху.
"...головне ногами вниз" і стабілізую політ пазурами, ще пару метрів і нога знаходить ялинку.
"чуть не спортив красиві сині галіфе" - згадуються слова класика.
Радимось.
Вниз!
Спускаємось троха правіше і виходимо на лавинонебезпечну ділянку.
Дурна думка "йти донизу рівно" змінюється мудріщою "ну його лісом - краще піднятися назад, знайти чудовий фірн і валити ним". Так і робимо. Дупи і тяжіння дають дитячий заряд сніжного щастя.
Ще пару кілометрів і можна точити печиво з чаєм.
Ще кілька і пан Петро розуміючи вислуховує нашу історію і обіцяє завезти нас в гамазею по пиво і рибку. Потім вечеря, банька і настільні ігри(Бодя, золота ти людина)
і мирний храп в потязі, а там ранок а зранку робота.
До озера нам не вистачило 37м висоти. Це означає що можливо за годину ми були б там. Або навесну внизу. Хтозна. Не перевіряли.
Туріть кайфуйте, але вважайте!
"Не починайте турИти. Почнете - не кинете"
Хто хоч раз в горах по снігах шастав той одними літніми походами ситий не буде.
Воно одне одного не замінить, але кожне знаходить свою місцинку у вашому житті і воно стає драйвовіше.
Цього року ми довгий час планували Боржаву, але лавинна небезпека зробила своє діло і за тиждень до виходу, маршрут змінився кардинально: з гори на озеро. Але не на просте, а на Несамовите. На що реакція банди була одна: пофіг куди - їдем і вже.
Колєги, чесне слово, за то вас всіх і люблю.
План напросився сам собою:
потягом зі Львова до Ворохти - там ночуємо, і з самого ранку з Заросляка і вгору.
В потязі зустріли студентів політологів(з екватором!),
чи то ваші українські пісні, чи то наші Джеймесон і Гінес зробили червоточину в часі і доїхали ми моментально(хоча підозрюю що не весь вагон відчув це викривлення контінууму так само яскраво як ми)
.
Далі вечеря,
короткий сон, і ось уже пан Петро, який у вільний від перевезення туристів каддіком час ще й тих же туристів і рятує у складі рятувальної служби, везе нас назустріч новій пригоді.
Напевно всі наші помилки які ми неодмінно робимо для нього звучать як для програміста:
"не знаю як то вийшло але мій комп хоче з мене грошей на якусь картку.... а я ніде в ТАКИХ місцях і не лазив..."
Але менше з тим. Вивантаживши свої нехитрі пожитки з народного фольксвагена і виштовхавши того ж фольксвагена на дорогу, яка йому в певний момент розподобалась, ми, сповнені сили і ентузіазму готові йти.
Зпочатку йдемо місцями де часто ступа нога гомосапієнса, а може і еректуса, судячи по наскельних написах"Вася і Пестя із Залупинська самі самі зебести" і "Говерла збс".
Далі сніг, далека дорога і можливість зустріти Дарвін котрий може фігурними піндюлями в будь-якої абізяни відділити великий палець і відірвати хвіст одним махом, фільтрують публіку, залишаючи вас наодинці з природою і самими собою.
Йдучи нагору зустрічаємо групу яка з великим скепсисом дивиться на наші плани.
Кажуть там вітер і тяжіння, тому тільки на дупах і тільки вниз. Але плани наші і дупи також: нам нагору.
Підходимо до першої сходини. Носаки врізаютья в сніг: mg - нам не указ.
Далі починається цікавіше - вітер. Віндгуру обіцяло 25м/с до обіду і 39м/с після.
Потроху вітер починає збиратися а ми розбиратися. Час від часу валить поривом на бік і трошка тягне(а я ні грама не балерина).
Чуйка каже УСЬО.
Доганяю Андрія і Ромка
"Екстрім закінчився,- почався п!3@@ц"
в той момент вітер дає мен братську плюху.
"...головне ногами вниз" і стабілізую політ пазурами, ще пару метрів і нога знаходить ялинку.
"чуть не спортив красиві сині галіфе" - згадуються слова класика.
Радимось.
Вниз!
Спускаємось троха правіше і виходимо на лавинонебезпечну ділянку.
Дурна думка "йти донизу рівно" змінюється мудріщою "ну його лісом - краще піднятися назад, знайти чудовий фірн і валити ним". Так і робимо. Дупи і тяжіння дають дитячий заряд сніжного щастя.
Ще пару кілометрів і можна точити печиво з чаєм.
Ще кілька і пан Петро розуміючи вислуховує нашу історію і обіцяє завезти нас в гамазею по пиво і рибку. Потім вечеря, банька і настільні ігри(Бодя, золота ти людина)
і мирний храп в потязі, а там ранок а зранку робота.
До озера нам не вистачило 37м висоти. Це означає що можливо за годину ми були б там. Або навесну внизу. Хтозна. Не перевіряли.
Туріть кайфуйте, але вважайте!
0 коментарі:
Дописати коментар