Як на мене, сувеніри і фотографії - це свого роду портал в той момент до якого вони належать, не те щоб без них не можна, але з ними простіше. Бачачи те що бачив тоді моментально відчуваю і ті ж почуття. Кажуть що для встановлення психологічного якоря потрібно багато повторів, я не психолог, але мені вдягнути пухові капці чи заварити масалу і відчуття таке, що закрию очі і я в Непалі. І спокій буддистського монастиря завжди зі мною. І бачення цілі чітке як ніколи, таке як перед підйомом на Калапатар. І добре слово завжди у серці.
Коли рюкзак розпаковано, речі попрані і мирно спочивають у шафі, сліди засмаги і обвітрення пройшли а кінцівки повністю відпочили від дороги, то що ж у нас залишається?
Це не магнітик на холодильник, хоч я до них і жадібний і не пачка фотографій, - це досвід і враження які залишаються назавжди.
Кожна подорож змінює трошки свідомість. І відстань тут не завжди вирішальний фактор. Непал трохи розширив мій кругозір, підсилив віру як в людей так і в себе. Це подорож якою я жив півтора роки, але після якої немає відчуття пустоти від здобутої цілі. Навпаки, багато речей наповнилися суттю.
Загалом мені всю дорогу був фарт. Одна з таких подій це те що я випадково залишив телефон в першій же ж лоджії. Що ж тут доброго, запитаєте ви? Це дало можливість як для роздумів про саму мандрівку, так і що найголовніше, для переосмислення багатьох речей. Я вже не говорю про те наскільке приємно отримати листи від близьких людей(дякую Ромко за таку можливість) чи ще краще - написати. Без ютубів, фейсбуків і пікабух, без робочих чатів і листів. Час медитативних роздумів і чіткого бачення. Бачення того що хочеться від життя і що є для мене важливим. Це безцінно.
Цим нажаль я поділитися не в змозі. В змозі лише показати той світ своїми очима. Маю надію що він вам сподобається як мені.
0 коментарі:
Дописати коментар