До Франківська виходило добиратися лише автобусом, через запізнілу підготовку. Тому цього разу ми збиралися на Стрийській автостанції де о 19.20 мав нас чекати комфортабельний автобус міжнародного класу "Богдан".
Добра пригода повинна з пригод і починатися, тому ми з Сергієм дочекавшись 18.40 почали видзвонювати таксі. 18.45 виїхали і представник, уже знайомого нам, класу ралійних автогонщиків львівський шумахер, то корками то дворами ніс на своєму Ланосі вечірнім Львовом, по дорозі з вікна у весь голос матюкаючи напівсплячих пятничного вечора водіїв.
Вся банда на той час уже чекала в автобусі, вмовивши водія, мовляв ше-пять-хвилин-зачекайте-вже-їдуть-я-їх-навіть-бачу.
До пана Михайла додзвонитися не вдалося, як виявилося телефон його став вільним ельфом і пішов розгулювати Закарпаттям, тому відрізок Лазещина-Козьмещик долали на своїх двох.
Перепочивши в Козьмещику і славно поснідавши товариство рушило у путь, більшість уперше(деякі до того ходили на Говерлу короткою дорогою, але туристичної цноти так не втратиш, так що можна теж вважати новачками).
Підйом на Петрос виявився не важким, але досить мальовничим. Ще в автобусі почавши кормити шановне товариство таблетками від всякої срачки-пердячки, цю традицію я продовжив і на підйомі. Цікава річ, людині головне дати таблетку і запевнити її що вона допоможе, і о диво, вона дійсно допомагає! Так що від уявних і маловажливих хворіб таблетку можна вибирати навмання.
12.10.2013 неприступний для нас на той час Петрос піддався, дозволивши нам на нього вибратися.
Дуже привабливим шлях на Петрос здався мені не лише мальовничістю, а й відсутністю говерлянських туристів, котрі вміють лише жерти горіляку, всюди гидити і залишати за собою гори сміття не гірші самої Говерли.
Спуск з Петроса виявився напрочуд легким і швидким, тропа, просто таки прокладалася райдужним поні. Снігу особливо ми так і не побачили, хоча кому було не впадляк, зганяли за сніжками і привітали колег з першим снігом.
В низу пан Михайло відпоїв нас пивом/чаєм і вручив в бережні руки(і звідки вони курррва росли) пана Василя, котрий нас і домчав до Лазещини, з якої ми рушили до Рахова, а Рахів то вже зовсім окрема історія.
Того дня ми пройшли 32км запаслися гарними враженнями і здоровячком і трохи налякали капці, же би не думали що так воно на світі просто живеться.
Таким чином в цьому році всі двохтисячники були потоптані, слава Богу, вони не сильно пручалися, інакше б я цього не писав)))
0 коментарі:
Дописати коментар